Читати детальніше

Як у Худяках 100-річний театральний сезон відзначали

Як у Худяках  100-річний театральний сезон відзначали

Нещодавно у Худяках урочисто відзначили століття місцевого аматорського народного театру. Родзинкою свята став кількагодинний творчий вечір «Худяки. Театр. Крок у сторіччя». А фасад місцевого Будинку культури тепер прикрашає «ювілейна» меморіальна дошка. Її, під супровід духового оркестру, відкрили найменший артист театру – першокласник Дмитро Гавриш та один із провідних акторів народного колективу Іван Комашко.

Слайд-шоу, фотозони та театралізована вистава

У день святкування відчути подих століття гості та жителі села могли ледь переступивши поріг Будинку культури. Тут до ювілею облаштували фотозони. На свіжопофарбованих колонах холу – «афішки» з назвами вистав, що давав театр за сто років. А під час слайд­шоу, вдивляючись в обличчя акторів­аматорів, присутні впізнавали близьких та знайомих. Добірку з майже двох сотень світлин дбайливо зібрав та презентував директор народного музею Василь Квітка. Він також підготував нарис «Худяківський народний театр», присвячений історії колективу. Цей матеріал увійшов до буклету, який випустили до свята.

За словами керівника театру Валентини Кошелко, підготовку до свята розпочали ще в березні. Тоді разом з художнім керівником Будинку культури Олександром Шимком та директором народного музею Василем Квіткою, визначилися із концепцією. Головна ідея – як впродовж багатьох років жителів села єднав театр і скільки люди доклали зусиль, щоб він існував досі.

–  Театралізований вечір розпочався з виходу на сцену трьох поколінь акторів. Вони символізували минуле, сьогодення та майбутнє, – розповіла Валентина Кошелко. – Загалом у спектаклях задіяли до 40 осіб. Тішили глядачів уривками з улюблених вистав «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Ніч перед Різдвом», «Ой, не ходи Грицю», «За двома зайцями».

Аплодисменти, квіти, солодощі, подарунки – так артистів зі святом вітали присутні глядачі, благодійники та підприємці. За спонсорські кошти планують поновити декорації.

–  І театральний тин потрібно відремонтувати, і штучні дерева придбати, – ділиться керівниця планами. – На жаль, все це не дешево. Приміром, триметрова штучна ялинка коштує від трьох тисяч гривень. Колектив аматорський, фінансування не передбачено. Із коштами скрутно. Під час вистав ми залишаємо в залі скриньку для «благодійних внесків» від глядачів. Але люди нас люблять. Буває, й самі запитують: «А де скринька?» За ці кошти ми шаровари хлопцям пошили, парасольку Проні Прокопівні, штучний сніг купили. Крім того, наші «реквізити» поповнюють і самі худяківці. І одяг приносять, і скрині, навіть, меблі.

«Ми всі – родом із театру»

Нині в Худяківському народному аматорському театрі два склади – дорослий, в якому до 40 осіб, і дитячий, де до 45.

–  Театр у нас люблять. Без театралізованих вистав не обходиться жодне свято – Різдво, Новий рік, Івана Купала, – розповідає Валентина Кошелко. – Особливо театр захоплює діток. Від них, як­то кажуть, відбою немає. Коли пройде чергова вистава і школярики побачать своїх однокласників на сцені, «шикуються в чергу» по ролі. Тому сценарії дитячих постановок підлаштовуємо, щоб задіяти усіх охочих. Приміром, у класичній казці «Вовк та семеро козенят» у нас було три вовки та восьмеро козенят.

За словами Валентини Михайлівни, коли колектив готувався до відзначення ювілею, розіслали більше ста запрошень жителям, які самі, або їхні рідні, мали причетність до театру.

– Понад сотню – це ті, про кого ми знаємо, – зауважує вона. – Але мене й досі зустрічають худяківці й говорять: «Ой, а мій дідусь також грав у театрі!»

Літописець історії театру, директор народного музею Василь Квітка говорить про односельців: «Ми – родом із театру».

– За тривалий час творчої діяльності в самодіяльному народному театрі виникли династії. У нас акторське мистецтво передається, як цінний дар від батька до сина та внука, – ділиться Василь Іванович. – І з моєї родини в театрі грали батько Іван Іванович Квітка, брат Григорій, племінники Наталя та Олександр. Та й я свого часу також виходив на сцену. Однією з найбільших в театрі стала сімейна династія Брик. До неї входять Брик Петро Петрович та його дружина Катерина Іванівна, їхній син Олександр та донька Ольга (Брюховецька), їхній зять Василь Прокопович Брюховецький та син Сергій. Наш глядач пам’ятає і подружжя Некрас – Ганну Федорівну, її чоловіка Петра та сина Олександра. Прекрасна та віддана театру й династія Грамів: Василь Юрійович, Ганна Федорівна та донька Наталя.

Про прихильність до «свого» театру та існування «акторських династій» свідчать і дописи молодшого покоління в мережі Фейсбук.

«Худяківському театру 100! Виросла на його виставах. Із задоволенням дивлюся їх і нині. Коли не маю змоги потрапити на виставу в реальності – переглядаю онлайн. Добре, що є Фейсбук і ю­тюб, – поділилась на своїй сторінці жителька села Наталія Короп. – Улюблену, «За двома зайцями», дивилася чи не цілий тиждень, бо викладали в інтернет частинами. Кожну наступну частину чекала, як нову серію «Рабині Ізаури». «Це ж лише сільський театр», – скаже хтось. Та ні! Це історія, ціла епоха! І що найцікавіше, театральну справу в Худяках продовжують нові покоління. Існують навіть акторські династії!».

Про родинну причетність до театральної справи пише й завідувачка ДНЗ «Яблунька» Лариса Короп: «Колись давно і мене доля ощасливила зіграти в одній виставі. І це в подальшому вплинуло на вибір ВУЗу, в якому я вчилась. І хоча я давно здобула інший фах і реалізувала себе в освіті, театр завжди живе в моєму серці. Ось і донечка горіла театральним полум'ям. Роль Мотрі у виставі Кайдашева сім'я вдалася їй на славу».

 «Це потрібно відчувати»

Керівник театру Валентина Кошелко очолює колектив лише три роки. Хоча її життя пов’язане з ним вже понад два десятиліття. Свою першу роль – Галю у виставі «За двома зайцями» – зіграла ще в 11 класі.

–  Мені сподобалося. Колектив гарний. Затягло, – ділиться вона. – Так стала «акторкою». За цей час зіграла в двох десятках спектаклів. Запам’яталась роль Солохи в п’єсі «Ніч перед Різдвом». Тоді ставили лише уривок. Тож коли я стала керівником – поставила її всю. Залишила відбиток і Шевченкова Катерина в однойменній виставі. Виходила на сцену поки попередній керівник Валентина Василівна Рогатіна, яка віддала нашому театру багато років життя, не запропонувала мені перейняти естафету й очолити колектив. Дорослий склад проводить репетиції восени­взимку, коли немає «городніх» робіт. Прибігають після роботи, втомлені, голодні. Нам доводиться, щоб вийти на сцену, кидати сім’ю в свята чи коли приїздять друзі. Але ми одна родина. Дехто на репетиції приходить із дітками. Поки батько на сцені – дівчата няньчаться. І коли ти виходиш на сцену перед глядачем, чуєш потім оплески, бачиш радісні обличчя, бачиш, що подарував людям гарний настрій, ти розумієш, навіщо ти приносив всі жертви. Всі наші актори дуже гарні. Кожен із них не грає – проживає життя на сцені. А ветерани сцени кажуть, що «все найкраще в житті у них було пов’язано з театром».