Читати детальніше

ЯКИМ НАСПРАВДІ Є БУЦЬКИЙ КАНЬЙОН?

ЯКИМ НАСПРАВДІ Є БУЦЬКИЙ КАНЬЙОН?

Під час прес-туру до Буцької ОТГ, організованого Черкаським центром розвитку місцевого самоврядування, черкаським журналістам провели екскурсію Буцьким каньйоном. Як розповідають місцеві, не всі туристи, які приїздять сюди на відпочинок, насправді його бачать. Туропеатори, беручи чималі гроші і обіцяють захоплюючий відпочинок і екскурсію, досить часто привозять людей лише до урочища «Вир». Так на греблі та гідромасажах «Великого виру» у багатьох і завершується уявлення про Буцький каньйон. «Сільські обрії» пропонують своїм читачам екскурсію, яку нам провела місцевий гід Лариса Анатоліївна Бабак, аби ваш відпочинок до «української Швейцарії» видався справді захоплюючим.

Для довідки

Буцький каньйон – визнаний пам’яткою природи місцевого значення в травні 1975 року. Загальна його довжина майже 3 км. Геологи кажуть, що вік каньйону як геологічного утворення близько трьох мільярдів років. У пам’ятку природи входить три розрізнені між собою об’єкти – урочище «Вир», власне сам каньйон і Радіонова скеля, або Радіонів пляж. За краєвиди Буки називають «маленькою», або ж «українською Швейцарією». Населені пункти з такою самою назвою є ще в Київській, Житомирській областях, в Білорусі і Російській Федерації. Археологи кажуть, що більше двох тисяч років тому тут жили скіфи і сармати, а історики – що згадка про поселення Буки сягає 1515 року.

Про «вир» та Струсь-городгребля

 Чого Буки називаються Буками? Є кілька версій походження назви селища. Одні припускають, що від дерева «бук». Тут дійсно ростуть буки, але посаджені вони лише торік. Насправді назва походить від назви річки Гірський Тікич, яка бере початок у Вінницькій області. Загальна її довжина 182 кілометри. Приблизно на середині свого шляху вона змінює свій характер – до Буків і після них це рівнинна річка, а в Буках – гірська. У певний момент Буками володіли угри – це народність, яка прийшла з­під уральських гір. Вони навіть річку перезвали на Угорський Тікич. Потім вони пішли і забрали із собою букву «у», залишивши Горський Тікич. Тоді цей гідронім перетворився на Гірський Тікич. З їхньої мови слово «буки» означає «вир», що дуже характерно для цієї річки. До речі, колись гласником Буків був Єжи Струсь, який вирішив, що Буки будуть Струсь­городом, але місцеві селяни повстали проти цього.

Нагадаємо, Гірський Тікич входить до басейну Південного Бугу. Вона впадає в річку Синюху, а та в свою чергу у Південний Буг, який вже у Чорне море. До речі, береги складені із сірого граніту – тектонічна приналежність «український кристалічний щит».

«Софіївка», яку збудували не в Буках

Урочище «Вир» – це перший об’єкт пам’ятки природи місцевого значення «Буцький каньйон». Тут можна отримати найкращий гідромасаж та купатися на «шумові», перепад якого до двох метрів, а загальна довжина 12­15 метрів. І коли вода піднімається, то на «шумові» вирує, від чого й назва пішла «вир». На протилежному березі урочища є природна заглибина до 8 метрів глибиною. Проте зараз води там стало набагато менше. А раніше було вдосталь, чим користувалися місцеві жителі, будуючи вздовж річки водяні млини. Таких у Буках було шість. Один з них збудували у 1882 році, який працював до 1981 року. Останнє, що на ньому робили, – це дерли пшоно і робили дерть. Зараз це приватна власність і об’єкт кінематографії (приміром, кліп Злати Огневіч «Зозуля» знімали якраз поруч із Буцьким млином). Ще один цікавий факт – Софія зі Станіславом до того, як збудувати свій парк «Софіївку» в Умані, розглядали підходящі місцини поблизу неї. В око їм впали Буки. Так, на березі урочища «Вир» для Софії збудували альтаночку. Вона там переночувала одну ніч. Наступного дня жінка сказала своєму Станіславу: «Не хочу я тут парку», хоча й місцина їй сподобалася. Шум, яким вирував Гірський Тікич, відвернув бажання Потоцьких розміщувати свій парк на його узбережжі. Разом з тим, у Софіївському парку серед привозних каменів є до десятка каменів буцького сірого граніту.    

Урочище «Малий вир»
вир

Спустившись нижче, туристи потрапляють до урочища «Малий вир». Кажучи міською мовою, Буки складаються з двох мікрорайонів – на горі від знаку «Я люблю Буки» було давнє українське село Антонівка, а внизу за течією річки вже починалося давнє містечко Буки. Ще до того, як збудували міст, люди з Антонівки, могли по камінцях через «малий вир» перебігти в містечко на базар. У 1952 році  ці населені пункти з’єдналися і стало одне селище Буки.

Урочище «Лисакове»

Воно не належить до пам’ятки природи місцевого значення, але заслуговує на увагу туриста. Назву цьому урочищу дала скеля «Лисакова». Легенда говорить про те, що в часи, коли були не зовсім дружні відносини з Польщею, місцеві козаки тримали в руках дві речі – плуг і меч. А на цій скелі завжди в дозорі стояло двоє козаків. лисаковеОдного разу на чергуванні були двоє чоловіків, прізвище одного з них – Лисак. І тут вони побачили, що з боку Умані суне військо польське. Лисак за допомогою відправив свого побратима, а сам залишився. Коли очільник польського війська запропонував йому здатися, той відповів: «Чужого не треба, але й свого не віддам». Зрозуміло, що один в полі не воїн, і козака, який відбивався звичайною селянською косою, поляки жорстоко вбили. Вирвали серце і викинули у воду. Наступного дня цим шляхом йшов старий кобзар і зі зброї, залишеної на полі бою, він склав бандуру, а струни, які  приладнав до неї, зробив зі шматочків серця козака Лисака, що зачепилися за кущі шипшини. Так і йшов далі розповідати про звитяжних буцьких козаків. Так говорить легенда, а історія каже, що Максим Залізняк, коли йшов зі Звенигородки на Умань, зайшов у Буки і просив допомоги місцевих. Вони ж зібрали загін зі 100 козаків, який назвали «Буцька сотня». Сотня брала участь у відомих подіях Коліївщини в Умані. А вдячні односельці на честь козака Лисака назвали і скелю, і урочище. В цій місцині дуже зручно купатися дітям. І можна стрибати зі скелі. Найнижча висота – це «припічок», трохи вище – «скалка», а з самої гори – це стрибати у воду «з лісу».  Звідти стрибає в основному місцеве населення, бо потрібно знати, де найглибша улоговина в річці.

Перша сільська ГЕС в Україні

гесЇї у Буках будували впродовж двох років – 1927­1929. Місце було неприступне. Для її будівництва розробили цікавий проект, щоб вода набирала більше сили і падала на колеса турбін. Приміром, щоб збудувати крайній правий кут від скелі, довелося спершу вирубувати в ній місце. Особливість Буцької ГЕС в тому, що вона являє собою цілий комплекс протяжністю 600 метрів. Починається він з греблі, від якої річка йде двома шляхами – штучним і природнім. Загальна довжина греблі 91 метр, товщина 4 метри, а глибина від 5 до 9 метрів. Вода штучно створеним 567­метровим дериваційним каналом збігала до відстійника (біла поруйнована будівля на протилежному боці Тікича зараз, – авт.), а далі трубами, зробленими з дерева  і стягнутими металевими обручами за принципом діжки добігала до самої будівлі ГЕС, падала на лопасті турбін, які приєднувалися до двох генераторів 175 і 180 кіловат/Ампер повної потужності. Тоді такі цифри потужності були досить вагомі. Спершу енергія використовувалася для потреб колгоспів, а пізніше і для населених пунктів, які були розташовані в діаметрі 15 км. Включали світло о 6.00 ранку, виключали о півночі. Для 30­х років ХІХ століття це був прорив. Щоб завезти агрегати у «Малому виру» на дві години (не більше!) зупиняли воду і з «Лисакового» по дну річки вантажівками завозили важкі речі. А легше – лебідками згори переправляли. Про те, що води дуже було багато свідчить і двометрова стіна ГЕС, яку складно було зруйнувати напором води. ГЕС працювала до 1982 року як гідроелектростанція, коли води стало менше, до 1987 року – як трансформатор. Натепер ГЕС не діюча, але є українська компанія «Гідроресурс­К», яка займається відновленням таких невеличких ГЕС. До речі, в сусідньому з Буками селі Юрпіль така ГЕС уже відновлена.


«Хлопці, де вода», або його величність «Буцький каньйон»

Загальна довжина каньйону близько 700 метрів. Створений він льодовиком, який рухався більше двох мільярдів років тому. Висота скель від 10 до 25 метрів. Одна з них має назву «Баламутова скеля». До речі, назви скель давні. Одна з версій походження – за прізвищем людини, яка в цьому районі проживала. Щодо «баламутової скелі», то припускають, що назва її пішла від ігрищ, які підлітки влаштовували на її верхівці. Дуркуючи та баламутячи, стрибаючи, вони підштовхували одне одного до кінця скелі. І одного так підштовхнули, що він поки летів зі скелі, то кричав: «Хлопці, де вода?». До речі, з ним все гаразд і працює він зараз при сільській раді. На сьогодні «Баламутова скеля» – об’єкт кінематографії. Тут знімали другий сезон «Зважених та щасливих», учасники якого по джампінгових стропах переправлялися на другий берег. Вочевидь, коли переправилися, були дуже щасливі! Навпроти «Баламутової скелі» знаходиться скеля «Вороняче гніздо». Раніше там було багато ворон, але зараз вони покинули насиджене місце. Наразі це теж об’єкт кінематографії – тут знімали рекламу пива «Арсенал», львівської мінеральної води та ін.

Тут немає печер, щоправда, туристи їх шукають. За скелею «Вороняче гніздо» є невеличкий грот, який туристи назвали «печера щастя». Окрім того, це улюблене місце для скелелазів. До речі, натепер вони не вбивають нових кріплень для своїх підйомів, аби не руйнувати реліктові скелі. 

У цій частині каньойону вирубана в скелі криничка, з якої люди досить тривалий час брали воду.

І про ложку дьогтю

«Вороняче гніздо» – це остання природна скеля, а далі вгризалися зуби машини. Раніше тут був кар’єр. На початку ХХ століття місцева жителька перебралася з лівого на правий берег і стала продавати граніт. Її невеличкий бізнес перетворився у великий кар’єр. Логічно припустити, аби кар’єру не було, то каньйон продовжився б з правого боку й далі. По ліву сторону пам’ятка природи продовжується.

Де в Буцькому каньйоні можна скупатися у квітні?

На місцині поруч з «Родіоновою скелею». Назва знову ж таки походить від імені людей, які тут проживали. Так, за однією з легенд – тут жили родина, де менший син Родіон дуже гарно грав на скрипці. Кажуть, хлопець так гарно грав, що замовкали птахи. Одного разу на його концерти прийшла молода красуня­дівчина. Молоді люди познайомилися, стали зустрічатися. Якось у неділю мати кликала дітей на обід – старший син прийшов, а молодшого немає. Стали шукати. Знайшли на скелі лише скрипку. Старі люди говорили, що та дівична­красуня була царівна Вужівна і забрала вона їхнього Родіона в батькове царство. З тих пір цю скелю називають Родіоновою. Це найулюбленіше місце для купання молодих людей. Тут дуже сповільнюється течія. А скеля швидко нагрівається. І в кінці квітня молодь може купатися. Саме на «Родіоновому пляжі» закінчується пам’ятка природи місцевого значення Буцький каньйон. Від урочища «Вир» до нього  майже 3 кілометри. 

Гарної мандрівки!

Наталія УСЕНКО