Читати детальніше

Що читають наші діти?

Що читають наші діти?

Відомий дитячий письменник Всеволод Нестайко стверджував: Якщо діти не читатимуть якісної україномовної літератури, то «не стануть українцями і їм незалежність буде до ґудзика».

 Даринка Молчанова, 14 років, учениця 8 класу, Черкаський колегіум «Берегиня»

– У мене все почалося більше двох років тому з «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг. Я читала художні книги ще в першому класі. Потім була перерва.

А тоді одного дня мені дали почитати «Гаррі», і я закохалася у фантастику та антиутопію. Перечитала всі частини, ще й останню – у формі п’єси. Дуже сподобалася серія книг Сюзанни Коллінз «Голодні ігри» про шістнадцятирічну Катніс Евердін, яка змушена брати участь у так званих Голодних іграх на виживання. В основному книги мені купують батьки, або ж скачую з Інтернету. Чомусь у бібліотеці я не можу собі знайти літератури до вподоби.

Нещодавно почала читати Дена Брауна. Прочитала «Код да Вінчі» та «Джерело». Захопило. Тепер перейшла до іншого автора – Деніела Кіза. Прочитала його роман «Квіти для Елджернона». Це єдина книга, перші сторінки якої мені не сподобалися, але потім історія розумово відсталого Чарлі Гордона, яка зворушує та змушує замислитися, захопила й полонила.

Зараз читаю іншу книгу про особливих людей цього ж автора – «Таємнича історія Біллі Мілігана». Роман написаний 1981 році і заснований на реальних подіях. У 70-ті роки 26-річного Біллі Мілігана звинуватили у зґвалтуванні та пограбуванні трьох жінок. Він стверджує, що не робив цього, принаймні, він не пам’ятає про це. Останній його спогад – це як він стояв на даху школи і хотів стрибнути вниз, проте це відбувалося 7 років тому.

На жаль, поділитися враженнями чи обговорити книги зі своїми однолітками не можу. Більшість з них не розуміють мого захоплення книгами у світі швидкого доступу до будь-якої інформації. Думаю, відбиває їм бажання читати не лише вільний доступ до інтернет-інформації, а й не дуже цікава шкільна програма для читання. Приміром, я сама нудилася, коли читала «Айвенго» Вальтера Скотта, а от історичний роман «Набуття крил» Сью Монк Кідд мені дуже сподобався.

 Діана Якуненко, 9 років, учениця 3 класу, Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 28 ім. Т.Г. Шевченка:

– У вільний від навчання час я люблю читати цікаві книги, не лише відомих світових авторів, а й наших земляків. Особливо мені припали до душі твори автора з Черкаської області Олександра Прилуцького, який 20 років тому втратив повністю зір, але це не стало йому на заваді творити й писати такі чудові шедеври для дітей та дорослих. Нещодавно автор презентував свої книги в нашій школі, де у своїх віршиках і загадках навчає кмітливості, дисциплінованості та любові до рідного краю. Для своєї домашньої колекції я придбала книгу «Веснуха».

 Віка Усенко, 10 років, учениця 5 класу, Черкаський колегіум «Берегиня»:

– Остання книга, що мені найбільше запам’яталася з прочитаних, – це «ВДВ (Великий Дружній Велетень)» Роальда Дала. У ній описуються дуже веселі пригоди семиметрового велетня та маленької дівчинки Софії, які рятують людство від велетнів-людожерів. Зараз я люблю читати фантастику.

Я цього звісно не пам’ятаю, але мама каже, що букви я вивчила у чотири роки, а читати навчилася в п’ять. А от те, що в першому класі я прочитала 94 слова, коли ми здавали техніку читання, я вже добре пригадую.

Вдома у нас велика бібліотека дитячих книжок. Купували їх для моєї старшої сестрички Саші. Я прочитала з них, може, половину. Найбільше сподобалися книги «Сестричка» Олі Русіної, а ще «Матильда» Роальда Дала – про витівки меншої сестрички і д-у-у-же маленьку та розумну дівчинку Матильду, життя якої було зовсім не легким. Читалися вони легко. Коли була меншою, кілька разів перечитала «Про Білочку і Тамарочку» Пантелеєва. Дуже мені дівчатка були до вподоби – нас із Сашою нагадували.

Інші з нашої бібліотеки мені або не подобалися, або були ще «занадто дорослі для мене», як казала мені Саша, тому те, що мені подобалося, я брала або в шкільній, або в обласній бібліотеці для дітей. До речі, у четвертому класі я посіла перше місце серед своїх однолітків за кількістю прочитаних книг – начитала їх тоді аж 36. Цього року вже стільки не буде. Весь час забирає навчання. Тому читала більше лише на осінніх, зимових та весняних канікулах. Ось влітку часу буде більше. До речі, у нас ще є й електронна книга. Придбали її для «навіженого пожирача книг» – моєї старшої сестрички. Я звісно теж читала з неї. Але мені більше до вподоби паперові книги – перегортуючи та шелестячи сторінками, ти просто поринаєш у книгу, зближуєшся з героями. З електронною книгою цього не виходить. Але її плюс в іншому – книги зараз дорогі, щоб їх постійно купувати, а в бібліотеках не завжди є останні новинки дитячої літератури. Тоді й виручає Інтернет та електронна книга.

 Ірина Назарок, 30 років, із сином Максом, 4 роки, м. Черкаси:

– Я обожнюю читати з дитинства. Мама жартує, що мене читати ніхто не вчив – чула, як в садочку вчать інших дітей і сама тихенько навчилась. Тому, разом з появою в мене маленького хлопчика, активно почала наповнюватись і власна дитяча бібліотека.

Спочатку син всі книжки випробовував на зуб і міцність, а десь у півроку в нас з’явилась традиція читати перед сном. Причому Макс ніколи не засинав саме під час читання, а дослуховував до кінця і лиш тоді спокійно засинав.

Макс не знає, що таке «стояти в кутку», бо найбільшим покаранням для нього є фраза: «Не читатиму на ніч».

Наша величезна книжкова полиця умовно поділена на три відділи:

- навчальні книги – де можна потренувати руку для письма або ж розвивати логіку і мислення, вибрати і почитати якийсь букварик чи розфарбувати в розмальовках;

- пізнавальні книги, які можна роздивлятися і читати вдень. Фаворитами тут безумовно є добірка віммельбухів Річарда Скаррі «Місто добрих справ», «Автівки, вантажівки та все, що рухається», «Невгамовний світ» – де мінімум тексту, купа малюнків і можна дізнатись, як правильно побудувати будинок чи як гасять пожежу, розглядати і пофантазувати над справжніми та вигаданими автомобілями або ж уявити, що ми перенеслись у Лондон до королеви та її гвардійців. У «Картах» Олександри і Даніеля Мізелінських ми мандруємо країнами, мріємо і складаємо маршрути. А серія «Маленькі дослідники» від видавництва «Книголав» – це справжня знахідка. Бо хто ж не любить відкривати віконця, а ілюстрації про динозаврів, космічний світ чи дивовижне тіло людини – підкорили не лише дитячу фантазію, а й нашу з чоловіком;

- і нарешті книги, які ми традиційно читаємо перед сном. Спочатку це були ті, де небагато тексту, але величезні картинки. Зокрема, це серія «Акварель» від видавництва «Віват» (приміром, книгу «Хочеш стати моїм другом» Макс ще й досі стабільно вибирає через її добрі ілюстрації). Або ж серія книг Александра Штеффансмайєра про корівку Лізелотту. Улюбленою книжкою «на ніч» ще з року залишається «Велике місто, маленький зайчик або мед для мами» Івана Малковича – неймовірна ілюстрована книга про пригоди зайченяти, яке хотіло допомогти мамі одужати.

З часом перейшли на книги, в яких більше тексту, але обов’язковою умовою залишаються ілюстрації на кожній сторінці. Є в нас збірки народних казок і казок авторських. Однією зі скарбів нашої бібліотеки є «Неймовірна історія про велет-грушку» Якоба Мартіна Стріда – це ідеальна до дрібниць книга, бо тут є все, що подобається дітям: і послання в пляшці, й мандрівка на таємничий острів, і пірати, й механічний дракон, і привиди… А ілюстрації!

Усього, звісно, не описати. Але я радію і насолоджуюсь, коли ми можемо разом проводити час за книгами. Думаю, саме через те, що читання і розглядання у нас – це весела гра, у Макса не було проблем з тим, щоб навчитися читати самому. За тиждень до чотирьох років ми вперше взяли букварик і через два дні дитина зрозуміла, як читати склади. Зараз продовжуємо читати вже не в букварику, але традиції залишаються незмінні – перед сном, щоб місячні зайчики приносили гарні сни, мама обов’язково читає книгу, яку вибрав Макс.

Максим Яковенко, 12 років, учень 6 класу, Руськополянська ЗОШ І-ІІІ ст. №1:

– У мене все почалося з «Дивовижних пригод у лісовій школі» Всеволода Нестайка, яку я прочитав у початковій школі. Мені дуже сподобалися пригоди Колька Колючки і Косі Вуханя, тому я хотів читати далі й далі. Так мені стали купувати продовження цієї книги, а за нею й інші. Взагалі я люблю, щоб книга була моєю. Тобто, щоб вона стояла у визначеному місці в моїй кімнаті і я міг будь-якого моменту її взяти. Тому в бібліотеці беру книжки рідко – більшість мені купують або ж дарують. Мама каже, що я «читати з пелюшок» почав – пробував усі книжки на зуб. Вони були в дуже твердих обкладинках і довго не розжовувалися. Потім, коли навчився сидіти, я вже ці книги не куштував, а роздивлявся. Звісно, я цього не пам’ятаю. Але в дитячому садку мені подобалося сидіти і роздивлятися купу книг, коли інші діти за іграшки воювали. Навчився я читати у п’ять років. Вчили мене всі гуртом – спершу мама букви, а далі, коли вона за братиками в лікарню поїхала, вже підключилися і тато, й бабусі. Тож, коли йшов до першого класу школи, я вже читати умів. За «Лісовою школою» пішли інші – «Веселі пригоди Кицика і Мицика» (цю книгу я взагалі двічі перечитав), «Дивовижна подорож М’якуша, Нетака та Непосидька», «Пригоди шахового солдата Пешкіна», «Чарівник смарагдового міста» та ін. Ще в мене є цікаві енциклопедії, а раніше мама ще й журнали виписувала – «Мамине сонечко», «Малятко», «Смайлик». А найулюбленішим для мене стали «Пригоди барона Мюнхаузена». Зараз можу більше в Інтернеті щось цікаве знайти, хоча якщо з’являється в домі нова книга, то обов’язково її прочитаю.