Читати детальніше

Щоб бабусина хата не зруйнувалась, зайнявся зеленим туризмом

Щоб бабусина хата не зруйнувалась, зайнявся зеленим туризмом

Зараз у село Сунки на Смілянщині на вихідні приїздять гості навіть зі столичного Києва. Для містян подоїти корову чи порибалити, покосити траву чи спекти хліб – екзотика, за яку вони готові платити. А для місцевих – такий-сякий заробіток.

За словами голови Смілянського районного осередку Спілки зеленого туризму Сергія Тимофієва, поштовхом для розвитку для нього став загальний занепад і відсутність роботи на селі та попит на відпочинок серед жителів міст.

– Щоб хата, яка дісталась мені від бабусі, не зруйнувалась, у 2008 році я поїхав на виставку «Українське село запрошує». Надалі вступив до всеукраїнської ГО «Спілка зеленого туризму». Адже, щоб розвивати цю галузь правильно, потрібно дотримуватись певних вимог, – розповідає він. – Щоб організувати на рівні відпочинок та дозвілля людей, які приїздять, ми створили своєрідний кластер. До справи приєдналося 15 домогосподарств. Адже в мене була лише хата, де можна переночувати, – розповідає голова Смілянського районного осередку «Спілки зеленого туризму» Сергій Тимофієв. – А гості хочуть і молочка попити, і на вуликах поспати.

Таким чином розвиток сільського зеленого туризму невимушено потягнув за собою підтримку дрібних місцевих сільгоспвиробників.

– Коли до мене почали приїздити на відпочинок туристи, сусіди самі приходили і пропонували домашні м’ясо, молоко, сир, – пригадує Сергій Петрович. – І це знайшло попит. Адже люди залюбки купують «домашнє», охоче везуть додому свіже м’ясо. Навіть просять зробити тушонку. Погодьтесь, коли її готують практично при тобі, це зовсім інша справа, ніж купувати магазинне. Або коли людина бачить, як молоко відціджується і може пересвідчитися, що нічого туди не намішали. Так само і мед.

Очільник Смілянського осередку спілки зеленого туризму ділиться, що популярністю серед туристів користується і спільне з господарями приготування домашнього сиру. А щоб бути більш цікавими для людей, тут розробили кілька туристичних маршрутів.

– Наприклад, один із найбільш популярних маршрутів – стара Графська дорога. Він починається біля хутора Петровського і тягнеться до с. Велика Яблунівка. Упродовж першого дня ми знайомимо туристів із історією Смілянщини, показуємо наші розкішні краєвиди. У програму другого входить відпочинок у садибах, розташованих по маршруту. Один із пунктів у цьому маршруті – село Сунки. Воно має надцікаву історію, – говорить голова районної спілки. – Адже свого часу княгиня Яшвіль, якій воно належало, оцінила вправність місцевих жителів у прикладних ремеслах і організувала гуртовні. Там селяни займалися вишивкою, гончарством, карбуванням по металу. Тоді вироби сунківських майстрів возили навіть на виставки до Парижу. Про всі ці цікавинки ми і розповідаємо нашим туристам.

Спільно із сільською радою та Смілянською РДА ми створили в Плескачівці музей народного побуту. Він без аналоговий і точно відтворює побут української родини кінця XIX – початку XX століття, – продовжує він. – Робота над створенням музею почалась у 2011 році. Особисто відшукав приміщення, яке було в аварійному стані. Довелося і гроші шукати, і зусиль докласти, щоб відремонтувати.

У музеї кілька кімнат і дворище. Усі експонати пан Сергій розшукував також особисто: у Плескачівці, Шевченковому та Сунках. Є, наприклад, ремісницька кімната, де можна побачити, як колись виготовляли тканину.

– Це лише деякі із розроблених нами проектів, – констатує Сергій Тимофієв. – Є зо два десятки туристичних маршрутів, у яких можуть брати участь всі бажаючі. Свого часу спільно з відділом культури Смілянської РДА розробили «Програму розвитку сільського зеленого туризму на Смілянщині». Її головна мета – відновити історико-культурний пріоритет регіону.

А відповідаючи на потребу дня, тут запровадили «гастрономічні» тури. – Туристи і з історією Черкащини знайомляться, і продукти «без хімії» додому везуть, – ділиться пан Сергій. – Беруть і собі, й родичам. Туристів приймають, зрозуміло, на вихідні. Адже потрібно і в садибі придбати, і за городом та худобою приглянути.

Що ж до економічного боку розвитку зеленого сільського туризму, то, за словами Сергія Тимофієва,  справа це не дуже прибуткова.

– Десь із 70% того, що заробляємо, йде на забезпечення засобів виробництва, – підраховує він. – За ту ж саму електроенергію потрібно рахунки сплатити. До того ж, туристів стало менше. Війна вплинула. Пік розвитку сільського зеленого туризму прийшовся на 2013-2014 роки.

Серед проблем, які гальмують поступ галузі, Сергій Петрович називає і практично відсутню допомогу від держави. Розповідає, що аби нормально дістатися до тих же Сунків, потрібно два кілометри дороги зробити самотужки. Зараз це космічні кошти. Друге глобальне питання – проблеми з водою.

– Наприклад, в Сунках у криницях зникає вода, – пояснює він. – Щоб вирішити це питання, потрібно робити артезіанські свердловини. Але це затратно і не кожен пенсіонер може собі дозволити. Окрім того, потрібно порозчищати ставки та джерела, які колись були в селі. Ситуацію ускладнює й те, що раніше їхнім власником була сільська рада. А зараз ставки у державному підпорядкуванні. На загальнодержавному рівні проблема наших ставків занадто дріб’язкова. З іншого боку, створили стільки структур, що аби почистити якийсь ставок, потрібно і проект, і план, і експертну оцінку. І коштує все це набагато більше, ніж власне самі роботи. Можна говорити, що зараз туризм в області тримається лише на громадських організаціях.

Спілкувалась Ілона Левченко.

Скіфське городище Мотронинського лісу. Чітко видно поділ впливу плюсового поля і мінусового. На позитиві трава буяє, а на мінусі – чорне листя. Подейкують, що там, де немає зелені, – солончаки.

У Плескачівському музеї

 

Такий вигляд має одна з популярних садиб – «Холодноярський зорепад»